Вих. від 02.10.2019 р. №2379
Прем’єр-міністру України
О.В. Гончаруку
Міністру розвитку громад та територій України
А.В. Бабак
01601, м. Київ, вул. Велика Житомирська, 9
Щодо дії ДБН В.2.2-15:2019 “Житлові будинки. Основні положення”
Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Наказом № 87 від 26.03.2019 року затверджені ДБН В.2.2-15:2019 “Житлові будинки. Основні положення” (далі – ДБН В.2.2-15:2019), які набирають чинності з першого числа місяця, що настає через 90 днів з дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні “Інформаційний бюлетень Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України”.
Безумовно, ДБН В.2.2-15:2019 мають безліч позитивних норм щодо поліпшення в Україні якості будівництва житлових будинків, їх планування і проектування.
Разом з цим, введення в дію ДБН В.2.2-15:2019 має негативний вплив на процес розміщення у житлових будинках і спорудах телекомунікаційних мереж. Їх дія призведе до фактичного «блокування» діяльності операторів, провайдерів телекомунікацій, яка залежить від регуляторних конструкцій в сфері доступу до критичної інфраструктури будинків, споруд, тощо.
ДБН В.2.2-15:2019, у підпункті «к» пункту 5.40, передбачає, що у житлових будинках (нежитлових приміщеннях) не допускається розміщення:
автоматичних телефонних станцій загальною площею більше 100 м2, вузлів фіксованого зв’язку (обладнання: автоматичних цифрових телефонних станцій, центрів комутації, розподільчих абонентських концентраторів, телекомунікаційного обладнання мережі широкосмугового доступу до Інтернету).
Проте, підпункт 7.55 пункту 7 ДБН В.2.2-15:2019 навпаки дозволяє обладнувати житлові будинки мережами і пристроями телекомунікацій загального користування (зв’язку, телебачення, проводового мовлення), а за необхідності, влаштовують окремі приміщення для їх організації. Технічні можливості мереж і пристрої телекомунікацій загального користування повинні відповідати нормам, що дозволяють отримання послуг ISDN (Integration Services Digital Network – цифрова мережа з інтеграцією послуг) та Інтернет-обслуговування. Технологія надання послуги визначається завданням на проектування.
Наведене обмеження, з огляду на технічні особливості та широкотипність видів обладнання, що розміщується у житлових будинках для забезпечення надання телекомунікаційних послуг, містить ризики неоднозначного трактування сторонами договірних відносин з доступу до інфраструктури будівництва, а також очевидну загрозу у вигляді вимоги до оператора телекомунікацій демонтувати функціонуючі телекомунікаційні мережі у житлових багатоквартирних будинках.
Згідно Закону України «Про телекомунікації» (далі – Закон про телекомунікації) телекомунікаційна послуга – продукт діяльності оператора та/або провайдера телекомунікацій, спрямований на задоволення потреб споживачів у сфері телекомунікацій. Надання/отримання телекомунікаційних послуг не може бути забезпечено при встановленні обмежень, критичних вимог щодо розміщення технічних засобів телекомунікацій, насамперед, в житлових багатоквартирних будинка.
Нормативне регулювання сфери телекомунікацій і зв’язку ставить за основну мету забезпечення повсюдного надання телекомунікаційних послуг достатнього асортименту, обсягу та якості шляхом обмеженого регулювання ринкових відносин. Телекомунікації є невід’ємною частиною виробничої та соціальної інфраструктури України і призначені для задоволення потреб фізичних та юридичних осіб, органів державної влади в телекомунікаційних послугах, – це закріплено в статті 3 Закону про телекомунікації.
Слід взяти до уваги, що частина дев’ята статті 31 Закону про телекомунікації зобов’язує забудовника обладнати нові об’єкти житлово-побутового та іншого призначення всіх форм власності мережами і пристроями для організації надання телекомунікаційних послуг.
При цьому, операторам, провайдерам телекомунікацій або уповноваженим ними особам дозволяється в порядку, встановленому законодавством, прокладати кабельні підземні, підводні та наземні лінії телекомунікацій через мости, тунелі, колектори, вулиці, шляхи, будівлі, ліси і води, а також використовувати для цього опори ліній електропередачі та опори інфраструктури об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики.
Стаття 31 Закону про телекомунікації визначає, що доступ до елементів інфраструктури об’єктів будівництва, будинкової розподільної мережі здійснюється оператором або провайдером телекомунікацій відповідно до Закону України «Про доступ до об’єктів будівництва, транспорту, електроенергетики з метою розвитку телекомунікаційних мереж» (далі – Закон про доступ).
Закон про доступ гарантує оператору безперешкодний доступ до інфраструктури будівництва, визначає чітку процедуру узгодження істотних умов договору з доступу між власником (володільцем) такої інфраструктури і оператором, провайдером телекомунікацій, регламентує умови до підготовки проектних рішень з доступу для розміщення телекомунікаційного обладнання, виготовлення технічних умов з доступу тощо.
Враховуючи вказане, просимо відреагувати на порушене у зверненні питання та погодитися з пропозицією щодо редакційних змін опублікованого ДБН В.2.2-15:2019 шляхом викладення підпункту «к» пункту 5.40 у такій редакції:
«5.40 Не допускається розміщення у житлових будинках: …
к) автоматичних телефонних станцій та вузлів фіксованого зв’язку (обладнання: автоматичних цифрових телефонних станцій, центрів комутації, розподільчих абонентських концентраторів, телекомунікаційного обладнання мережі широкосмугового доступу до Інтернету) загальною площею більше 100 м2.».
А другий абзац підпункту 7.55 пункту 7 редакційно доопрацювати з урахуванням сьогоденного розвитку технологій:
«Технічні можливості мереж і пристрої телекомунікацій загального користування повинні відповідати нормам, що дозволяють отримання цифрових та Інтернет послуг. Технологія надання послуги визначається завданням на проектування.»
З повагою
Голова Ради Асоціації
«Телекомунікаційна палата України» Т.В. Попова
