Голові Комітету Верховної Ради України з питань інформатизації та зв’язку
Данченку О.І.
Щодо зауважень до законопроектів
реєстр. № 6688 від 12.07.2107
та реєстр. № 6676 від 10.07.2017
Шановний Олександре Івановичу!
Телекомунікаційна палата України, яка об’єднує гравців ринку цифрових комунікацій України, висловлюючи Вам свою повагу, звертається з приводу наступного.
У Верховній Раді України зареєстровано два ідентичних проекти Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері» (реєстр. № 6688 від 12.07.2107 та реєстр. № 6676 від 10.07.2017) (далі – Законопроекти).
Згідно з пояснювальними записками до Законопроектів, вони розроблені з метою створення дієвих механізмів, спрямованих на оперативне виявлення, реагування, попередження, запобігання, нейтралізацію кіберзагроз, кібератак та кіберзлочинів, ліквідацію їх наслідків та відновлення сталості і надійності функціонування комунікаційних, технологічних систем.
Проте, вважаємо, що вказаними Законороектами не можливо буде досягти задекларованих цілей, а їх прийняття лише спричинить грубе порушення норм міжнародного права, в тому числі: Конвенції про кіберзлочинність, Рекомендацій ОБСЕ стосовно свободи вираження думки в Інтернеті (2011 рік), Декларації «Свобода спілкування в Інтернеті», ухваленоъ Комітетом Міністрів Ради Європи 28 травня 2003 року, Конституції України, Законів України «Про телекомунікації», «Про захист економічної конкуренції», «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», «Про Раду національної безпеки і оборони України» та інших.
Крім того, положення Проекту не відповідають принципам законності, обґрунтованості і пропорційності при обмеженні свободи інформації.
Детальний аналіз Законопроектів наводимо нижче.
1. Положення Законопроектів не відповідають нормам Конституції, Законів України «Про Раду національної безпеки і оборони України», «Про телекомунікації».
Законопроекти запроваджують обов’язок для оператора/провайдера телекомунікацій за рішенням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, рішенням Ради національної безпеки і оборони України тимчасово блокувати (обмежувати) в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Планується впровадження тимчасового блокування строком до двох місяців, а за відповідним рішенням слідчого або прокурора – строком не більше 48 год.
Вказані положення прямо суперечать нормам статтей 31 та 34 Конституції, згідно з якими кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з’ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір.
Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.
Декларацією «Свобода спілкування в Інтернеті», ухваленою Комітетом Міністрів Ради Європи 28 травня 2003 року закріплено принцип відсутності попереднього контролю держави, який полягає у тому, що державна влада не повинна шляхом загальних засобів блокування або фільтрування відмовляти громадському доступу до інформації і іншого спілкування в Інтернеті, без обмеження кордонів.
Законом України «Про телекомунікації» надано операторам і провайдерам телекомунікацій право на відключення на підставі рішення суду кінцевого обладнання, якщо воно використовується абонентом для вчинення протиправних дій або дій, що загрожують інтересам державної безпеки» (п. 9 ч. 1 ст. 38).
А в статті 39 Закону передбачений обов’язок операторів і провайдерів телекомунікацій на підставі рішення суду обмежувати доступ своїх абонентів до ресурсів, через які здійснюється розповсюдження дитячої порнографії (п. 18 ч. 1 ст. 39).
Крім того, у статті 10 Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» чітко визначено, що рішення Ради національної безпеки і оборони України, введені в дію указами Президента України, є обов’язковими до виконання виключно органами виконавчої влади.
2. Протирічить нормам Конвенції про кіберзлочинність, Законам України «Про захист економічної конкуренції», «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Положеннями Проектів Законів запроваджується обов’язок для суб’єктів господарювання у тому числі операторів, провайдерів телекомунікацій, які використовують міжнародні канали електрозв’язку, зобов’язання за власні кошти закуповувати та встановлювати технічні засоби для блокування доступу до інформаційних ресурсів (сервісів), а також обмеження або припинення надання телекомунікаційних послуг і використання телекомунікаційних мереж загального користування.
Статтею 20 Конвенції про кіберзлочинність передбачено можливість для встановлення зобов’язання для таких суб’єктів виключно в межах його існуючих технічних можливостей.
Вважаємо, що делегування контрольних функцій держави за поширенням інформації, що загрожує інтересам національної безпеки суб’єктам господарювання а тим більше здійснення закупки за власний кошт таких суб’єктів є неприпустимим.
Також, положеннями Проектів Законів передбачається, що у разі відсутності у суб’єктів господарювання технічних засобів для блокування доступу, такі суб’єкти господарювання можуть здійснювати пропуск трафіка на договірних засадах виключно до/від телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання у яких наявні такі технічні засоби.
Разом з тим, частиною другою статті 4 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, які можуть мати негативний вплив на конкуренцію.
Закріплення так званого «переліку» суб’єктів господарювання, у яких наявні такі технічні засоби, та заборона здійснення господарської діяльності без додаткових засобів – для інших – прямо протирічить частині другій статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції», якою встановлено, що антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю визнаються: встановлення обмежень на здійснення окремих видів діяльності, на виробництво, придбання чи реалізацію певних видів товарів; дія, внаслідок якої окремим суб’єктам господарювання або групам суб’єктів господарювання створюються несприятливі чи дискримінаційні умови діяльності порівняно з конкурентами. Вчинення антиконкурентних дій органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю забороняється і тягне за собою відповідальність згідно з законом. Таким чином, свідоме закладення такої норми у Законопроектах спричинить суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб’єктів та може призвести до штучної монополізації ринку на користь окремих постачальників.
3. НКРЗІ наділяється не властивими повноваженнями. Згідно з Законопроектами НКРЗІ надаються повноваження стосовно створення, формування і ведення Єдиного реєстру виконання судових рішень і застосування санкцій у сфері телекомунікацій.
Проте, НКРЗІ виконує функції регулювання питань, пов’язаних із належним та якісним наданням телекомунікаційних послуг з метою задоволення потреб споживачів. Питання виконання рішень суду в кримінальному провадженні має зовсім іншу правову складову та цілком врегульоване положеннями чинного законодавства.
Тому вважаємо, що передбачення функції створення, формування і ведення Єдиного реєстру виконання судових рішень і застосування санкцій у сфері телекомунікацій для НКРЗІ є ніщо інше, як наділення Регулятора не властивими йому повноваженнями.
4. Проектом (зміни до Закону України «Про основи національної безпеки України») запроваджуються новий термінологічний апарат, зокрема, віднесення до загроз нацбезпеки: кіберзагрози, кібератаки та кіберзлочини.
Проте, не надається їх визначення, що суттєво впливає на правову кваліфікацію злочину, а тому такі поняття потребують розшифрування.
5. Потребують суттєвого доопрацювання нові визначення «інформаційний ресурс», «інформаційний сервіс», «сторінка сайту в мережі Інтернет (інтернет-сторінка або веб-сторінка)», «реєстратор домену (доменного імені)».
6. Не відповідає положенням Закону України «Про авторське право і суміжні права». Законопроектами пропонується доповнити Закон України «Про телекомунікації» новим терміном «веб-сайт», згідно з яким – це сукупність логічно пов’язаних між собою програм, текстової і медійної інформації, доступ до якої забезпечується за допомогою інформаційної мережі Інтернет за доменними іменами і (або) за мережевими адресами, що дають змогу ідентифікувати веб-сайти у мережі Інтернет.
Проте, Законом України «Про авторське право і суміжні права» вже надано визначення такого терміну як «сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об’єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов’язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом;
7. Зміни до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та «Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» в частині виведення з-під сфери їх дії здійснення державного нагляду у сфері телекомунікацій, користування радіочастотним ресурсом України у смугах радіочастот загального користування не відповідають основному курсу держави в частині лібералізації та зменшення тиску на суб’єктів господарювання шляхом проведення чисельних заходів контролю.
8. Законопроектами передбачається доповнити новою частиною статтю 75 Закон України «Про телекомунікації» та встановити розміри штрафів від 1 % від доходу за попередній календарний рік за неусунення порушення ліцензійних умов, відмову у проведенні перевірки або за порушення вимог законодавства у сфері телекомунікації, які призвели або мотивовано могли б призвести до заподіяння шкоди суб’єктам ринку телекомунікації або інтересам держави, а у разі повторного порушення – 5 % від зазначеної суми.
Разом з тим, статтею 92 Конституції України чітко встановлено, що виключно законами України визначаються, зокрема, засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них. А тому, вважаємо, що правопорушення повинні бути чітко визначені та з вичерпним переліком, за які на суб’єктів ринку телекомункацій може бути накладено штраф. Крім того, необхідно передбачити градацію розмірів штрафу.
Довідково зазначаємо, що із зауваженнями та критикою до Законопроектів в частині їх невідповідності статті 34 Конституції України та статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод виступили Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Українська Гельсінкська спілка з прав людини. Текст звернення – за посиланням.
Враховуючи вищенаведене, просимо Вас, Олександре Івановичу, не підтримувати вказані Законопроекти та не допустити їх прийняття Верховною Радою України.
З повагою
Тетяна ПОПОВА, Голова Ради Асоціації
