Ринок платного телебачення зараз переживає не найкращі часи. Економічна криза знизила платоспроможність населення, а девальвація гривні збільшила собівартість послуг провайдерів. Про те, як провайдери мають намір виходити з ситуації, що склалася, що чекає ринок в поточному році і як можна боротися з піратством – в першій частині свого інтерв’ю Українським Новинам розповів керівник одного з найбільших українських провайдерів, президент компанії “Воля” Сергій Бойко.
Сергій Юлійович, почнемо з підбиття підсумків минулого року. Як Ви охарактеризуєте 2014-й? Як драматичні події року – революція, війна, втрата Криму і Донбасу, економічна криза – відбилися на абонентських і фінансових показниках ринку платного телебачення в цілому і компанії зокрема?
Для ВОЛІ, як і для телеком-ринку в цілому, 2014-й був непростим роком, оскільки ми не могли залишатися байдужими до подій, що відбувалися на території нашої країни. Звичайно, показники нашої абонентської бази і доходів змінилися так само, як і в цілому по ринку платного телебачення.
Починаючи з лютого минулого року, в країні відбулася низка серйозних подій, пов’язаних з анексією Криму і з подальшим виходом з-під контролю східних областей. У Криму ринок платного телебачення втратив понад 250 тисяч абонентів, з яких близько 70 тисяч були передплатниками нашої компанії. На Донбасі ринок позбувся 200 тисяч користувачів, ми – 40-50 тисяч.
У фінансовому плані це істотні втрати, проте, оскільки зменшення абонентської бази почалося не в січні, підсумки за рік в цілому не так драматичні – близько 10-15 відсотків в грошовому еквіваленті для всього ринку.
Що ще вплинуло на ринок, крім втрати Криму і Донбасу?
У 2012-2013 роках в Україні почала даватися взнаки важлива світова тенденція – люди стали переходити зі звичного кабельного телебачення на інші технологічні платформи.
Ринок платного телебачення включає в себе велику кількість платних або умовно-платних технологічних платформ – починаючи з традиційних, таких як кабельне та супутникове телебачення, і закінчуючи IPTV (англ. Internet Protocol Television – перегляд каналів в запису) і OTT (англ. Over the Top , відео за запитом). Останнім часом до них додалося цифрове ефірне телебачення – DVB-T2 (англ. Digital Video Broadcasting – Second Generation Terrestrial), яке на українському ринку надає один з наших провайдерів-монополістів. Тому загальна кількість передплатників такої технологічної платформи, як кабельне телебачення, в сегменті платного телебачення зменшується.
Україна не залишилася осторонь, і протягом 2013 року ринок кабельного сегменту платного телебачення втратив, за звітами компанії iKS-Consulting, близько 100 тисяч абонентів.
За нашими даними ця цифра менше – близько 70-80 тисяч.
Протягом 2014 року втрати ринку кабельного платного телебачення саме внаслідок переходу абонентів на інші платформи склали 50-70 тисяч в натуральних показниках.
У той же час приблизно на 100 тисяч абонентів виріс сегмент OTT і IPTV, причому як легальний, так і нелегальний. Одночасно на 60 тисяч збільшився супутниковий сегмент; і тут я з упевненістю можу сказати: саме нелегальний і безкоштовний.
В кінцевому підсумку не менше 100 тисяч передплатників платного супутника і платного кабелю перейшли на безкоштовний перегляд ефірного цифрового телебачення – в основному це жителі маленьких і віддалених міст і сіл.
Які фінансові підсумки 2014 роки для ВОЛІ?
Рік, безумовно, незбитковий, тому що, крім сегмента платного телебачення, ми надаємо послугу інтернет-доступу і робимо на неї основний упор. Так ось, на сьогоднішній день послуга надання доступу до Інтернету більш рентабельна і за рахунок цього у нас немає збитків в цілому по компанії. Більш того, наш середній рівень рентабельності становить близько 20 відсотків.
Який у ВОЛІ середній ARPU по абонентам телебачення?
ARPU ВОЛІ зараз перевищує 40 гривень без ПДВ з одного передплатника. За найоптимістичнішими розрахунками на кінець 2015 року цей показник зросте до 50-60 гривень, якщо в пакеті є мінімум 10-15 провідних телеканалів платного телебачення і за них сплачується валюта.
Чого Ви очікуєте від 2015 року на ринку платного телебачення?
Думаю, що тенденція, яка пов’язана з макроекономічними показниками, такими як фінансові аспекти, можливість платити і бажання економити, залишиться, навіть не дивлячись на територіальні особливості. Збережеться і тенденція переходу між платформами; при цьому все більше і більше людей будуть вибирати платформи, що надають безкоштовну або умовно безкоштовну можливість перегляду контенту. Я говорю і про піратські платформи, і про сірий ринок, і про умовно-безкоштовні можливості отримання контенту. Тому, гадаю, ринок втратить в натуральних показниках не менше 100 тисяч передплатників. В першу чергу це торкнеться сегменту платного телебачення.
У скільки Ви оцінюєте обсяг ринку кабельного телебачення на поточний момент?
Кабельне телебачення я б зараз оцінив наступним чином: з початку 2014 року його сегмент в платному телебаченні становив 4,5 мільйона передплатників. Після вирахування тієї абонентської бази, яка була втрачена на Сході і в Криму (близько 250 тисяч абонентів саме в кабельному сегменті) і вже названих мною 100+ тисяч, перейшли на інші платформи, ми отримаємо 4 мільйони. Правда, зараз можна констатувати, що обсяг легального ринку кабельного телебачення менше.
2 квітня Телекомпалата спільно з деякими провідними гравцями ринку, в тому числі ВОЛЕЮ, озвучила ініціативу про закріплення в гривні плати правовласникам за трансляцію контенту. Фактично це означає, що правовласники повинні розділити курсові ризики разом з провайдерами та допомогти їм і ринку в цілому пережити кризовий час. Чи знаходить ця ініціатива розуміння у правовласників? Які аргументи ви для них використовуєте?
Давайте почнемо з більш приземлених речей.
Приклад перший. Протягом лише 2014 року девальвація національної валюти склала 100 відсотків. Як ми знаємо, вартість ліцензійних відрахувань, в першу чергу міжнародним версіями платних телеканалів, завжди оплачується в твердій або вільно конвертованій валюті. І це означає, що собівартість роялті і собівартість контенту для провайдерів, які чесно його оплачують, збільшилася в два рази. У тому числі і для нас.
Приклад другий. Офіційний рівень інфляції за 2014 рік склав 24,9 відсотка. Провайдери ж змогли збільшити ціни в кращому випадку на 12,5 відсотків, в гіршому випадку – на 10 відсотків. У I кварталі 2015 року рівень офіційної інфляції досяг вже 20,3 відсотка, а рівень девальвації – не менше 90 відсотків у порівнянні з кінцем 2014 року. Вартість же пакетів кабельного телебачення, наприклад у нас, змінилася всього на 15 відсотків.
У наявності істотне відставання цін провайдерів від зростання їх витрат на виробництво і надання послуг. Адже для того щоб компенсувати і рівень девальвації, і відповідно зросла вартість ліцензійних відрахувань платних телеканалів, і рівень інфляції, який для нас означає збільшення вартості інших складових послуги, – потрібно збільшувати ціни в два-три рази. А ми розуміємо, що в цьому випадку ринку легального платного телебачення в країні просто не стане. Споживач точно не витримає такої зміни цін.
Тому можна сміливо стверджувати, що одним тільки вартісним показником своїх послуг провайдери не зможуть компенсувати ні рівня девальвації, ні зростання супровідних витрат, таких як плата за електрику, комунальні послуги, транспортні витрати для технічних служб і заробітна плата.
Ось чому ми звертаємося до правовласників контенту з ініціативою зафіксувати якісь принципи його оплати, які повинні бути загальними для всього ринку. Чи не умови, визначені цифри або ставки, а саме принципи взаємовідносин між провайдерами та правовласниками. Ці принципи прості, і, виходячи з нашого досвіду, можу підтвердити, що вони працюють. А раз працюють, то ми раді поділитися ними з усім ринком.
Суть цих принципів проста: якщо ми розуміємо, що є зміна макроекономічних показників, які не залежать ні від нас, ні від наших партнерів – телеканалів, то давайте запропонуємо останнім як мінімум розділити їх навпіл. Так було у нас в 2014 році, коли практично всі правовласники погодилися з цим; ті самі горезвісні 100 відсотків девальвації ми з ними розділили. Не можу сказати, що порівну; проте, якусь частину вони дали нам у вигляді знижки в валюті на кожного абонента, якусь частину взяли на себе. Так чи інакше, це дозволило ВОЛІ не збільшувати витрат на оплату ліцензійних прав вдвічі. В середньому ми виросли в гривні не більше ніж в півтора рази. Вважаємо, що наступним кроком повинна стати принципове відв’язування ціни за ліцензійні відрахування від будь-яких валют, крім національної, в якій споживач оплачує кінцевий ряд послуг. У нас вже є кілька агентів – міжнародних корпорацій, які в наших договорах не прив’язуються до курсу валют і вказують ставку за абонента в гривні.
Про які компанії йдеться?
Ми не можемо розкрити цю інформацію. Але дуже важливо, що такі компанії є.
Для реалізації цієї ініціативи чи достатньо двосторонніх переговорів окремого правовласника з окремим провайдером? Або потрібен спільний меморандум основних гравців ринку?
Для нас як компанії досить ініціативи і двосторонніх переговорів; я впевнений, що ми знайдемо порозуміння з усіма нашими партнерами. А якщо говорити про ринок в цілому, то, вважаємо, потрібно зафіксувати якісь умови чи правила, яких повинні дотримуватися всі. І ось чому. Щоб правовласники погодилися піти на поступки, провайдери теж повинні зробити крок назустріч – провести “відбілювання” своїх абонентських баз. Чому нам так легко домовлятися з правовласником? Та тому що нам нема чого приховувати. Хочете провести аудит – будь ласка, приїжджайте і проводьте. У нас немає проблем зі звітністю за кількістю абонентів і оплатою ліцензійних прав. Коли хтось приховує інформацію, домовлятися складніше. І в меморандум, який повинен бути підготовлений всіма асоціаціями, що об’єднують провайдерів платного телебачення, слід включити зобов’язання провайдерів “відбілити” свої абонентські бази.
Як Ви оцінюєте кількість абонентів, що користуються піратською продукцією?
Кількість передплатників платного телебачення в цій країні, за оцінками компанії iKS-Consulting, на кінець 2013 року становить 6,2-6,3 мільйона домогосподарств. У той же час, виходячи з цифри, яку я називав раніше, легальних передплатників кабельного телебачення було 4,5 мільйона; число інших платформ, зокрема легальних супутникових, – 500 тисяч. Відповідно ми можемо припустити, що 1,5-2 мільйони абонентів користуються нелегальними і напівлегальними схемами отримання послуг. Зараз ця тенденція посилюється, тому кількість передплатників легального сегменту кабельного телебачення становить, за моєю оцінкою, не більше 3,5 мільйона замість 4,5 мільйона півтора роки тому (правда, це з урахуванням втрат в Криму і на Сході).
Як можна перешкодити піратам і далі нарощувати абонентську базу?
На сьогоднішній день рівень піратства обумовлений в першу чергу пасивною і непослідовною позицією з боку правовласників. При цьому я вважаю правовласників нашими партнерами, людьми, які створюють контент. Без контенту немає нашого абонента. Але оскільки кожен з них вважає себе гідним бути представленим в пакетах всіх провайдерів, то – спеціально! – створює певні умови, які дозволяють далеко не свідомим провайдерам (або нелегальним) надавати можливість своїм абонентам безкоштовно дивитися ті чи інші канали платного телебачення.
Далеко за прикладами ходити не потрібно: по всьому Києву розміщена реклама провайдера, який за “0 гривень” пропонує послугу, в яку входить 6 або 8 каналів платного телебачення, кожен з яких по прайсу коштує мінімум 15 центів. Я думаю, ви можете собі уявити, якою має бути реальна вартість цієї послуги при нинішньому курсі для кінцевого споживача.
Що має робити держава в цій ситуації?
Безумовно, держава може і повинна реагувати на звернення правовласників. Якщо правовласники не скаржаться і не говорять, що їх грабують, держава не реагує. В даний час у держави достатньо і сил, і коштів реагувати на такі прохання, і найголовніше – з’явилося бажання це робити.
Як Ви оцінюєте рівень зарегульованості ринку платного телебачення з боку держави. Чи необхідна йому дерегуляція?
Ринок надання послуги платного телебачення зараз не дуже сильно зарегульований навіть у порівнянні з європейськими країнами; я вже мовчу про країни Сходу або про наш північно-східному сусідові. Але, на жаль, з нами це часто грає злий жарт і дозволяє регулятору поки не застосовувати рівні умови регулювання до всіх учасників ринку.
Ні для кого не секрет, що навіть діючі закони про телебачення і радіомовлення передбачають обов’язок мати ліцензію на надання так званої програмної послуги – послуги доступу до пакету телевізійних програм. Там немає ні слова про такі абревіатурах, як IPTV, OTT та інші способи надання доступу до контенту. А сказано: “це суб’єкт господарювання, який надає кінцеву послугу споживачеві”.
На жаль, у нас існує практика, коли регулятор просто не видає ліцензій на послугу OTT, пояснюючи це тим, що в Положенні про порядок ліцензійного збору немає таких абревіатур і відповідно – можливості стягувати плату за видачу такої ліцензії. Ну, чи не смішно це?
Зменшувати регуляторний тиск на ринок платного телебачення в Україні немає необхідності. Потрібно вдосконалити регулювання ринку, щоб забезпечити рівні умови гри для всіх його суб’єктів.
Ви працюєте з депутатським корпусом, щоб удосконалити законодавство?
Звичайно. І на сьогоднішній день більша частина депутатів прислухається до нас, можна сказати, що і регулятор прислухається до думки ринку. Вже в кінці минулого року була прийнята нова редакція Положення про порядок ліцензування, в якій держрегулятор (Нацрада з питань телебачення і радіомовлення) прибрав атавізми, що залишалися там з 2007-2009 років. Наприклад, наявність переліку програм, коли, по суті, за кожним телеканалом потрібно було бігати, щоб включити його в свою ліцензію; а потім, якщо він, не дай бог, закрився, ещ е два місяці бігати за Нацрадою, щоб виключити з переліку телеканал, закритий не з твоєї вини. Жарти жартами, але нам дійсно пішли назустріч; і зараз в Положенні про ліцензування цього немає.
Крім того, триває робота щодо спрощення процедур як видачі, так і отримання ліцензій. Ми продовжуємо працювати з депутатським корпусом над тим, щоб в цьому році була прийнята нова редакція закону про телебачення і радіомовлення. Наскільки це буде успішно, складно сказати. Якщо дивитися на те, що є більш пріоритетним для країни в поточній ситуації, то при виборі між законом про державний бюджет, в якому передбачаються норми по ремонту військової техніки, і законом про телебачення і радіомовлення, думаю, перше явно важливіше.
Що потрібно внести в закон?
Перше. Потрібно піти від ліцензування програмної послуги та перейти до заявної реєстрації: хочеш займатися платним телебаченням, зареєструйся і займайся. При реєстрації надай інформацію про свою діяльність, і якщо пізніше з’ясується, що вона недостовірна, будеш покараний аж до анулювання реєстрації тебе як провайдера, а це означає заборону на заняття цим видом діяльності. У всіх інших випадках – займайся, скільки хочеш. При цьому плата за реєстрацію повинна бути доступною.
Друге. Державі, безумовно, потрібно чітко визначити роль регулятора. Він повинен в кінцевому підсумку регулювати взаємовідносини різних учасників ринку – правовласників, провайдерів, які формують пакет для кінцевого споживача, і самих споживачів. Тобто держава зобов’язана впливати на випадки, пов’язані з порушенням авторських та суміжних прав, – бути в таких взаєминах третейським суддею або навіть наглядовим органом, який би карав провайдерів, які крадуть контент.
Наскільки правовласникам зараз цікавий український ринок?
Країна з населенням більше 45 мільйонів потенційних споживачів твого контенту не може залишитися без уваги будь-якого виробника контенту. Наскільки компанія може дозволити собі надавати контент за зниженою вартістю для того, щоб зайти на цей ринок, у міру його зростання і зростання купівельної спроможності країни, рости разом з цим ринком, – це вже питання до кожного окремо взятого правовласника. Мені здається, що більшість правовласників контенту може собі дозволити робити довгострокові інвестиції, якщо захоче. Питання в тому, чи захоче.
І ми знову повертаємося до ролі держави, яке повинно створювати умови, при яких правовласникам не довелося б оббивати пороги відомств і писати безліч заяв для того, щоб зайти на цей ринок. Все повинно бути максимально прозоро: якщо правовласник отримав ліцензію на території Європейського союзу або країни, яка ратифікувала конвенцію про транскордонне телебачення, то у нас в країні він не потребує додаткового дозволу. А поки практика така, що потрібно ще потрапити в список “адаптованих каналів”. І цей процес, крім того, що є незаконним, займає кілька тижнів, а то і місяць. Варто відзначити, що держрегулятор вже робить деякі дуже правильні кроки, в тому числі з метою автоматизації процесу обміну інформацією з іншими регуляторами і надання можливості отримання доступу до реєстру ліцензій, виданих іншими регуляторами. Сподіваюся, що необхідність в списку “адаптованих” каналів скоро зникне.
Інформація: ukranews.com
